ТОП-30 запитань щодо водокористування, охорони атмосферного повітря та поводження з відходами

У цьому блоці журналу відповідаємо на найактуальніші запитання, які щомісяця надходять на адресу редакції

Запитання надсилайте зручним
для Вас способом:

На editor@ecolog-ua.com, зазначивши код листопада — ЕКП-JB37P

  • Перейдіть у розділ «Запитання-відповіді» на порталі www.ecolog-ua.com або скористайтеся QR-кодом
  • Поставте запитання та вкажіть код поточного місяця
  • Отримайте відповідь на e-mail
Від редакції

Згідно з проведеним опитуванням рубрика, в якій ми публікуємо найцікавіші та найактуальніші із запитань, які отримують наші експерти, є однією з найбільш популярних. Тож у нашому ювілейному, 100-му випуску, ми пропонуємо до вашої уваги аж 30 запитань за найбільш популярними темами: водокористування, охорона атмосферного повітря та поводження з відходами.

Нагадуємо, що на нашому сайті www.ecolog-ua.com для вас працює «ШВИДКА ДОПОМОГА ЕКОЛОГУ», де ви завжди можете отримати консультації від експертів Професійної асоціації екологів України (ПАЕУ).

Для передплатників журналу «ECOBUSINESS. Екологія підприємства»
та членів ПАЕУ послуга безоплатна.

ТОП-10 гарячих запитань щодо водокористування

1

Цукровий завод очищає стічні води від населеного пункту. Чи підпадає таке підприємство під дію Правил приймання стічних вод до систем централізованого водовідведення (2018 р.) та чи може прописати в угоді з водоканалом, який здійснює постачання питної води на населений пункт, вимоги до складу та властивостей стічних вод, які приймаються, і розмір оплати за перевищення концентрації забруднюючих речовин?

Відповідь:

 Правила приймання стічних вод до систем централізованого водовідведення, затверджені наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 1 грудня 2017 року № 316, поширюються на суб’єктів господарювання, які надають послуги з централізованого водовідведення (відведення та/або очищення стічних вод) (далі — виробники), на юридичних осіб незалежно від форм власності та відомчої належності, фізичних осіб — підприємців, фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність і взяті на облік як самозайняті особи у контролюючих органах згідно з Податковим кодексом України, які скидають стічні води до систем централізованого водовідведення або безпосередньо у каналізаційні очисні споруди (далі — споживачі).  

Враховуючи викладене, на відносини щодо надання послуг вашим підприємством населенню ці Правила не поширюються.

Довідково:

У Правилах застосовується таке тлумачення термінів:

виробник — суб’єкт господарювання, який надає послуги з централізованого водовідведення (відведення та/або очищення стічних вод), що відображає діяльність вашого підприємства;

споживач — юридичні особи незалежно від форм власності та відомчої належності;

фізичні особи — підприємці, фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність і взяті на облік як самозайняті особи у конт-ролюючих органах згідно з Податковим кодексом України, які скидають стічні води до систем централізованого водовідведення або безпосередньо у каналізаційні очисні споруди. Тобто населення не є споживачем у розумінні даних Правил.

Проте, формуючи договір, підприємство може застосувати за аналогією вимоги до складу стічних вод, передбачених Правилами, та відшкодування збитків, завданих перевищенням концентрацій забруднюючих речовин.

Умови з водоканалом, який здійснює водопостачання населенню, щодо складу стічних вод, що надходять від населення, є необгрунотованими, оскільки забруднення води здійснює населення, а не водоканал.

2

Які документи обліку по водокористуванню має вести підприємство, що є вторинним водокористувачем, отримує воду з водозабірних споруд первинного водокористувача та скидає стічні води в їх систему на правах договору?

Відповідь:

 Зобов’язання водокористувачів, у т. ч. і вторинних, щодо здійснення обліку водокористування, передбачені ст. 44 Водного кодексу України (далі — ВКУ). Зокрема, водокористувачі зобов’язані здійснювати засобами вимірювальної техніки, у тому числі автоматизованими, облік забору та використання вод. При цьому, згідно зі ст. 98 ВКУ забороняється введення в дію підприємств, цехів, агрегатів, комунальних та інших об’єктів, не забезпечених пристроями та необхідною вимірювальною апаратурою, що здійснює облік об’ємів забору і скидання води.

Також, необхідність ведення первинного обліку забраної та скинутої води повинна бути передбачена договором з первинним водокористувачем.

Отже, здійснення первинного обліку використання води, є обов’язковим.

Типові форми первинного обліку з використання води: № ПОД-11 «Журнал обліку водоспоживання (водовідведення) водовимірювальними приладами та обладнаннями» та № ПОД-13 «Журнал обліку якості зворотних вод, що скидаються» були затверджені наказом Державного комітету статистики України від 27 липня 1998 року № 264, який втратив чинність з 01.04.2016 р.

На сьогодні затверджені на рівні нормативного документа форми первинного обліку з використання води відсутні, тож підприємство може здійснювати первинний облік води за довільною формою.

3

Водозабір — це споруда — свердловина, чи водний горизонт, з якого добувають воду?

Відповідь:

 Визначення свердловини міститься у ст. 1 Гірничого закону (Закон України від 6 жовтня 1999 року № 1127-XIV) — це циліндрична гірнича виробка, створена бурами або іншими буровими інструментами.

У ст. 1 та ст. 48 Водного кодексу України зазначено, що водозабором є споруда або пристрій для забору води з водного об’єкта.

У пп. 9.1.1.3 розд. 9 «Водозабірні споруди» державних будівельних норм України ДБН В.2.5-74:2013 передбачено, що для забору підземних вод рекомендується застосовувати наступні водоприймальні споруди: водозабірні свердловини, горизонтальні водозабори (лінійні відкриті або закриті дрени, галереї, штольні), променеві водозабори (горизонтальні свердловини — промені), шахтні колодязі, каптажі джерел, а також комбіновані.

Прісні підземні води — це природний ресурс із подвійним правовим режимом

Відповідно до положень ст. 46, 48 Водного кодексу України водокористування може бути двох видів — загальне або спеціальне. Спеціальне водокористування — це забір води з водних об`єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об`єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин зі зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється фізичними та юридичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб. Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу (п. 9 ч. 1 ст. 44, ст. 49 Водного кодексу України) юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб.

Статтями 16, 19, 21 Кодексу України про надра передбачено, що користування надрами, у тому числі видобування підземних прісних вод, здійснюється на підставі спеціального дозволу на користування надрами.

Із викладеного вбачається, що прісні підземні води — це природний ресурс із подвійним правовим режимом, а тому, використовуючи підземні води, слід керуватися і водним законодавством, і законодавством про надра.

4

Як можна поліпшити екологічну ситуацію на станціях знезалізнення підземних вод? Основним недоліком типових рішень є низька ефективність очищення промивних вод та отримання осаду з високою вологістю (96–98 %), яка не дозволяє його утилізувати.

Відповідь:

 Більшість діючих станцій знезалізнення працюють за методом спрощеної аерації — фільтрування на гравітаційних або напірних фільтрах. Метод має відповідні обмеження як за якістю вихідної води (Fe2+ < 10 мг/дм3; Н2S < 0,5 мг/дм3; рН3 6,7; перманганатної окисності не більш ніж 5 мгО/дм3), так і за швидким приростом втрат напору шляхом утворення у міжпоровому просторі завантаження структур у вигляді пухких пластівців гідроокису заліза, які мають у своїй структурі велику кількість молекул води.

Інтенсифікація роботи станцій знезалізнення може бути досягнута шляхом переведення їх від екстенсивних технологій до технологій, які забезпечують високу швидкість окиснення сполук заліза, зменшення об’ємів промивних вод, збільшення тривалості фільтроциклу, покращення умов експлуатації, зменшення капітальних та експлуатаційних витрат.

До методів інтенсифікації станцій знезалізнення слід віднести:

  • впровадження біохімічного методу знезалізнення,
  • гідроавтоматизацію роботи фільтрів,
  • вдосконалення систем аерації,
  • активацію біофлокуляційних процесів в постійному магнітному полі.
5

Як зробити розрахунок ГДС для отримання дозволу на спецводокористування для господарства, що займається вирощуванням риби та здійснює забір води з річки?

Відповідь:

 Розрахунок гранично допустимих скидів (далі — ГДС) речовин у водні об’єкти зі зворотними водами здійснюється на підставі Інструкції про порядок розробки та затвердження ГДС речовин у водні об’єкти зі зворотними водами, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 15 грудня 1994 року № 116.

Ця інструкція є посібником для розроблення проєктів і розрахунку ГДС речовин, що надходять зі зворотними водами у водні об’єкти: водотоки, водосховища, озера, прибережні зони морів. Інструкція призначена для використання підприємствами — водокористувачами, а також організаціями, які проводять розрахунки ГДС і розробку проєктів тимчасово погоджених скидів речовин, планів заходів щодо досягнення ГДС речовин.

6

Підприємство переробляє насіння, і є вторинним водокористувачем (постачає воду від міського водоканалу). Чи потрібно проводити лабораторні аналізи водопровідної води, та як часто?

Відповідь:

 Згідно зі ст. 42 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» від 10 січня 2002 року № 2918-III контроль у сфері питної води та питного водопостачання здійснюється з метою визначення відповідності якості питної води державним стандартам. Контролю підлягає вода, призначена для задоволення питних і господарсько-побутових потреб на всіх стадіях її виробництва та доведення до споживачів, а також об’єкти централізованого питного водопостачання, в тому числі очисні споруди, насосні станції, водопровідні мережі, пункти для розливання питної води (в тому числі пересувні), інші об’єкти нецентралізованого питного водопостачання. На виконання цієї вимоги Закону наказом Міністерства охорони здоров’я України від 12 травня 2010 року № 400 затверджені Державні санітарні норми та правила «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною» (ДСанПіН 2.4-171-10) (далі — Санітарні норми), які є обов’язковими для виконання органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності та підпорядкування, діяльність яких пов’язана з проєктуванням, будівництвом та експлуатацією систем питного водопостачання, виробництвом та обігом питних вод, наглядом і контролем у сфері питного водопостачання населення, та громадянами.

Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною — ДСанПіН 2.4-171-10

Згідно з п. 3.16 Санітарних норм перед використанням підземних та водопровідних питних вод установи та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби проводять попередні лабораторні дослідження вихідної води. Попередні лабораторні дослідження вихідної води проводять згідно з вимогами Санітарних норм за переліком показників з урахуванням місцевих природних умов. Проби води відбирають протягом року не рідше одного разу на місяць для визначення мікробіологічних, органолептичних, фізико-хімічних та санітарно-токсикологічних показників, а у водопровідній воді з поверхневих джерел питного водопостачання визначають також паразитологічні показники.

7

Що потрібно знати та які процедури/документи/дозволи необхідно мати для добування підземної води та приготування води питної якості для підприємств?

Відповідь:

 Згідно зі ст. 1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» від 10 січня 2002 року № 2918-III (далі — Закон № 2918) питна вода — це вода, призначена для споживання людиною (водопровідна, фасована, з бюветів, пунктів розливу, шахтних колодязів та каптажів джерел), для використання споживачами для задоволення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб, а також для виробництва продукції, що потребує її використання, склад якої за органолептичними, мікробіологічними, паразитологічними, хімічними, фізичними та радіаційними показниками відповідає гігієнічним вимогам.

Забезпечення споживачів питної води централізованим питним водопостачанням, а також за допомогою пунктів розливу питної води (в тому числі пересувних) або фасованою питною водою здійснюють підприємства питного водопостачання.

Підприємство питного водопостачання провадить свою діяльність на підставі таких документів:

  • дозволу на спеціальне водокористування або дозволу на користування надрами (у разі використання підземних вод);
  • ліцензії на господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення;
  • державного акта на право постійного користування або на право власності на землю (ст. 16 Закону № 2918).

Таким чином, для забезпечення працівників питною водою потрібно мати статус підприємства питного водопостачання або користуватися послугами такого підприємства.

8

Які вимоги висуваються до первинного обліку використання вод підприємством хімічної промисловості, і чи відрізняються вони від загальних вимог?

Відповідь:

 Згідно з п. 7 ст. 44 Водного кодексу України (далі — ВКУ) водокористувачі зобов’язані здійснювати засобами вимірювальної техніки, у тому числі автоматизованими, облік забору та використання вод, контроль за якістю і кількістю скинутих у водні об’єкти зворотних вод і забруднюючих речовин та за якістю води водних об’єктів у контрольних створах, а також подавати відповідним органам звіти в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

До 28 березня 2016 року первинний облік з використання води проводився за формами журналів (№ ПОД-11 «Журнал обліку водоспоживання (водовідведення) водовимірювальними приладами та обладнанням»; № ПОД-12 «Журнал обліку водоспоживання (водовідведення) побічними методами»; № ПОД-13 «Журнал обліку якості зворотних вод, що скидаються»), затвердженими наказом Державного комітету статистики України від 27 липня 1998 року № 264, який втратив чинність.

Отже, ведення вказаних форм для суб’єктів господарювання є необов’язковим та може здійснюватися у довільній формі.

9

На екологічних форумах інших країн мені часто-густо трапляється коефіцієнт переведення БСК5 в БСКпов, який дорівнює 1,33. Чи є у нас є такий коефіцієнт переведення? Чи можна використовувати 1,33?

Відповідь:

Передусім потрібно зазначити, що питання стану поверхневих та зворотних (стічних) вод, перелік забруднюючих речовин в них та методики визначення БСК5 врегульовано основними нормативно-правовими актами:

1) наказ Мінприроди «Про затвердження Переліку забруднюючих речовин для визначення хімічного стану масивів поверхневих і підземних вод та екологічного потенціалу штучного або істотно зміненого масиву поверхневих вод» від 6 лютого 2017 року № 45;

2) наказ Мінагрополітики «Про затвердження Нормативів екологічної безпеки водних об’єктів, що використовуються для потреб рибного господарства, щодо гранично допустимих концентрацій органічних та мінеральних речовин у морських та прісних водах (біохімічного споживання кисню (БСК-5), хімічного споживання кисню (ХСК), завислих речовин та амонійного азоту)» від 30 липня 2012 року № 471;

3) постанова КМУ «Про затвердження Правил охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами» від 25 березня 1999 року № 465;

4) наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України «Про затвердження Правил приймання стічних вод до систем централізованого водовідведення та Порядку визначення розміру плати, що справляється за понаднормативні скиди стічних вод до систем централізованого водовідведення» від 1 грудня 2017 року № 316;

5) MBB № 081/12-0310-06 Поверхневі, підземні та зворотні води. Методика визначення біохімічного споживання кисню після n днів (БСК) за допомогою оксиметра.

Довідково:

Біохімічне споживання кисню (БСК5) — це кількість кисню в міліграмах, потрібна для окиснення органічних речовин, що містяться в 1 л води, аеробними бактеріями до СО2 і Н2О впродовж 5 діб без доступу повітря і світла.

Із аналізу вказаних нормативно-правових актів вбачається, що регулюванню, нормуванню та вимірюванню підлягає біохімічне споживання кисню (БСК5).

БСК5 — важливий екологічний показник стану природних водойм. За високого вмісту органічних речовин у воді швидко розмножуються аеробні бактерії, для життєдіяльності яких необхідний кисень. Це може зумовити зниження вмісту розчиненого кисню, створити гіпоксичні умови і загибель окремих видів гідробіонтів.

На практиці БСК5 визначають протягом 5 діб інкубації, БСК20 — за 20 днів. Чим більше у воді органіки, тим вища окисленість і більше БСК.

БСК5 — важливий екологічний показник стану природних водойм

БСК20 часто трактують як БСКповне, ознакою якого є початок процесів нітрифікації в пробі води.

В Методичних вказівках до лабораторних робіт (професійне спрямування «Водопостачання і водовідведення» розроблених Національним університетом водного господарства та природокористування, м. Рівне, 2014 р., наводиться таке співвідношення: БСК = 70 % БСКповн.

У практичній діяльності слід користуватися БСК5, яке нормується.

10

За результатами висновку з оцінки впливу на довкілля підприємство зобов’язане проводити аналіз токсичності зворотної води, що скидається у водний об’єкт. Де можна ознайомитись з переліком спеціалізованих лабораторій, які атестовані на даний вид досліджень?

Відповідь:

 Згідно з Водним кодексом України (ст. 70 «Умови скидання зворотних вод у водні об’єкти») водокористувачі зобов’язані здійснювати заходи щодо запобігання скиданню зворотних вод чи його припинення, якщо вони містять токсичні речовини.

З метою запобігання скиданню у водні об’єкти зі зворотними водами токсичних речовин «Інструкцією про порядок розробки та затвердження гранично допустимих скидів (ГДС) речовин у водні об`єкти зі зворотними водами» від 15 грудня 1994 року № 116 передбачено визначення та встановлення гранично допустимих рівнів токсичності зворотних вод.

На сьогодні реєстр організацій, які виконують дані дослідження, не створено. Тобто однієї бази, в якій зібрані всі дані організації, не існує.

Проте їх не складно знайти, і таких організацій досить багато. При пошуку та виборі організації, для виконання даних робіт, вам необхідно обов’язково перевірити наявність в неї чинного «Свідоцтва про визнання технічної компетентності» та «Галузь технічної компетентності» (що є додатком до цього свідоцтва та його невіддільною складовою частиною). У цій галузі повинні бути вказані дані дослідження, що є підтвердженням того, що ця організація компетентна та має право виконувати ці дослідження.

ТОП-10 гарячих запитань щодо охорони атмосферного повітря

1

Стаціонарне джерело викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, обладнане ГОУ, перебуває на балансі підприємства, однак експлуатується орендарем згідно з договором оренди. Чи необхідно підприємству власним наказом призначати відповідальну особу за технічний стан, обслуговування та безпечну експлуатацію ГОУ, комісійно проводити перевірку технічного стану та ефективності роботи ГОУ відповідно до Правил технічної експлуатації ГОУ?

Відповідь:

 Відповідно до п. 2.2 розд. II «Правил технічної експлуатації установок очистки газу» (далі — «Правила»), затверджених наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 6 лютого 2009 року № 52, суб’єкт господарювання зобов’язаний виконувати всі вищеназвані вимоги.

Проте, у випадку, коли джерело викиду забруднюючих речовин знаходиться на балансі орендодавця, проте фактично експлуатує це обладнання орендар, розподіл зобов’язань має бути регламентований умовами Договору оренди.

Ці вимоги можуть покладатись як на орендодавця, так і на орендаря. Головне, щоб зобов’язання п. 2.2 розд. II «Правил» виконувались та обладнання перебувало під всім регламентованим «Правилами» контролем та не завдавало шкоди довкіллю.

У зазначеному випадку логічніше було б, щоб ці зобов’язання, відповідно до умов Договору оренди, були покладені на орендаря. Бо ж саме він систематично експлуатує обладнання та володіє інформацією щодо його стану, може своєчасно відреагувати на якісь відхилення у його роботі та усунути їх. Окрім того, якщо в Договорі оренди буде прописано, що Орендар відповідальний за це обладнання, то він, звичайно ж, буде зацікавлений у правильній експлуатації цього обладнання та підтримці його у робочому стані.

2

На підприємстві планується перенесення транспортного цеху (транспорт, обладнання) з одного проммайданчика на інший, нове будівництво не планується (ремонтні бокси будуть розташовані в існуючій будівлі). Дозвіл на викиди підприємство отримало в 2018 році. Чи потрібно проводити нову інвентаризацію та отримувати дозвіл на все підприємство, або можливо отримати дозвіл тільки на нові джерела викидів, які виникнуть у разі перенесення транспортного цеху?

Відповідь:

Так, будь-які зміни, пов’язані зі зміною кількісних та якісних параметрів викидів забруднюючих речовин, потребують проведення інвентаризації.

Складовою матеріалів інвентаризації є опис джерел викидів основного та допоміжного технологічного процесу, в результаті експлуатації яких здійснюються викиди забруднюючих речовин, графічні матеріали із нанесенням джерел викидів та відповідні характеристики цих джерел. У зв’язку з планованими змінами, і наявна необхідність проведення інвентаризації викидів.

Статтею 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 року № 2707-XII (далі Закон № 2707) передбачається, що у разі зміни параметрів джерел викидів, їх кількості, кількісного та якісного складу забруднюючих речовин, заходів зі зниження їх кількості до зазначених дозволів вносяться зміни.

Проте підзаконні нормативні акти, які регламентують порядок отримання дозвільного документа, його переоформлення, не передбачають можливості та механізмів внесення змін.

Також, згідно з листом-роз’ясненням Мінекоресурсів від 21.08.2002 № 6767/16/3-8, листом-роз’ясненням Мінприроди від 08.11.2007 № 12052/11/10-07, у разі, коли відокремлені підрозділи, об’єкти перебувають на відстані понад 500 метрів від основної території підприємства, вони вважаються окремими об’єктами і визначення координат проводиться для кожного об’єкта окремо. У разі, коли відстань не досягає 500 метрів, вони вважаються одним об’єктом і для нього визначаються координати.

Таким чином, вказані зміни передбачають розроблення документів, в яких обґрунтовуються викиди та отримання нового дозволу на викиди на всі об’єкти підприємства. Аналогічну позицію викладено в листі профільного міністерства від 10.02.2015 р. № 7/29715.

3

Підприємство має намір купити завод. Чи потрібно буде переробляти наявні у заводу дозволи на викиди та на звуження СЗЗ? Чи може підприємство працювати до оформлення нових дозволів, якщо їх таки потрібно розділити?

Відповідь:

Закон України «Про охорону атмосферного повітря»
від 16 жовтня 1992 року № 2707-XII — Закон № 2707

 Відповідно до ч. 8 ст. 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» від 6 вересня 2005 року № 2806-IV, підстави для переоформлення документа дозвільного характеру встановлюються законом. Відповідно до част. 11 ст. 11 Закону № 2707 до дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами вносяться зміни у разі зміни:

  • параметрів джерел викидів;
  • кількості джерел викидів;
  • кількісного та якісного складу забруднюючих речовин;
  • заходів із зниження їх (забруднюючих речовин) кількості.

Від зміни власника (юридичної особи) кількість і якість забруднюючих речовин не змінюється.

Їх кількість (якість) може змінитись тільки у разі зменшення (збільшення) кількості джерел викидів, зміни технології виробництва, прийняття
нормативно-правових документів, що змінюють нормування у галузі охорони атмосферного повітря та інших чинників, які прямо впливають на кількість та якість забруднюючих речовин.

Таким чином, законодавчі підстави для переоформлення відсутні.

Зверніть увагу!

Відомості, що містяться у дозволі на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, мають таку інформацію:

  1. назва об’єкта, у разі наявності — кількість виробничих майданчиків;
  2. місцезнаходження об’єкта, у тому числі кожного виробничого майданчика;
  3. прізвище, ім’я, по батькові контактної особи, посада, телефон, телефакс, електронна пошта;
  4. ідентифікаційний код суб’єкта господарювання з ЄДРПОУ
    (або ідентифікаційний номер за ДРФО);
  5. назва виду економічної діяльності об’єкта за КВЕД (код видів економічної діяльності згідно із загальним класифікатором видів економічної діяльності).

Зазначена інформація має відповідати дійсності та перевіряється контролюючими органами. У разі невідповідності вищезазначених реквізитів у дозволі реквізитам підприємства

НАПРИКЛАД

Зміна ідентифікаційного коду за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) юридичної особи або реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків, зазначеного у дозволі) — необхідно оформити новий дозвіл (до існуючого дозволу внести зміни).

Остаточне рішення щодо отримання нового документа дозвільного характеру чи внесення змін до дозволу приймає дозвільний орган, що його видав. При оформленні нового дозволу можливо використання чинної інвентаризації викидів забруднюючих речовин на підприємстві.

Увага!

До внесення змін підприємство не має права проводити господарську діяльність, пов’язану із викидами забруднюючих речовин у атмосферне повітря стаціонарними джерелами.

Збільшення або зменшення розміру СЗЗ для конкретного об’єкта у порівнянні з нормативним, а також розміри СЗЗ для нових видів виробництва затверджуються при належному обґрунтуванні Головним державним санітарним лікарем України відповідно до пункту 5.9 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів ДСП-173-96 (z0379-96).

4

Підприємство експлуатує шість заточувальних верстатів, які розташовані в приміщеннях. При їх роботі утворюється абразивно-металевий пил, що проходить через циклон нестандартний Ф300, типу ЦН, розміщений на вулиці, та вентилятором марки РСС 4/40-1.1.1 викидається в атмосферне повітря. Абразивно-металевий пил осідає в циклоні, який періодично очищується. Також на підприємстві є столярна майстерня з фугувальним станком, інверсійним, циркуляційною пилкою. При роботі столярного обладнання проводиться суха очистка аспіраційного повітря вентилятором типу Ц6-46-6, та пил деревини потрапляє в циклон марки ЛИОТ, який періодично очищується. Чи є названі агрегати технологічними установками очистки газу?

Відповідь:

 Використання установок очистки газу (далі — ГОУ) регламентовано Правилами технічної експлуатації установок очистки газу, затвердженими наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України 6 лютого 2009 року № 52 (далі Правила).

Відповідно до термінології, яка визначена п. 1.2 Правил, технологічна установка очистки газу — це обладнання, призначене для очищення газопилового потоку при проведенні певної стадії технологічного процесу та розміщене між відповідними технологічними агрегатами або включене в замкнений цикл технологічного процесу, яке не здійснює безпосередньо викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Враховуючи, що описане у питанні устаткування, а саме: циклон нестандартний Ф300, типу ЦН, розташований на вулиці, та вентилятор марки РСС 4/40-1.1.1, забезпечують викид забруднюючих речовин безпосередньо в атмосферне повітря, це устаткування є ГОУ.

Відповідно на вказане устаткування поширюються вимоги, передбачені Правилами.

Що стосується вентилятору типу Ц6-46-6 та циклону марки ЛИОТ, у разі, якщо від них здійснюється викид забруднюючих речовин безпосередньо в атмосферне повітря, це устаткування також є ГОУ.

5

На котельні підприємства старі котли замінили на більш сучасні. Як визначати кількість СО2 згідно з проведеною інвентаризацією викидів?

Відповідь:

 Кількість СО2 може можна визначити розрахунковим методом на підставі даних інвентаризації.

Визначення параметрів стаціонарних джерел викидів згідно з п. 1.4. Інструкції про зміст та порядок складання звіту проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин на підприємстві», затвердженої Наказом Мінекобезпеки України від 10 лютого 1995 року № 7 (далі Інструкція) є складовою частиною звіту з інвентаризації. При цьому п. 1.7. Інструкції наголошує на тому, що при інвентаризації викидів забруднюючих речовин використовуються матеріали:

  • прямих методів вимірів, прямих методів вимірів, заснованих на проведенні безпосередніх інструментальних вимірів;
  • розрахункових методів;
  • матеріали технологічного регламенту та проєктних показників.

Для розрахунку кількісних характеристик викидів повинні застосовуватись галузеві методики, затверджені Міндовкілля. Таким чином, кількість СО2 може бути визначена розрахунковим методом на підставі даних інвентаризації.

6

Як часто на підприємстві потрібно проводити контроль викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря?

Відповідь:

 Виробничий контроль за додержанням нормативів ГДВ здійснюється відповідно до розд. 5 Дозволу на викид забруднюючих речовин у атмосферне повітря «Перелік заходів щодо здійснення контролю за дотриманням встановлених граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин та умов дозволу на викиди».

Зверніть увагу!

Відповідно п. 2.2.6 Правил технічної експлуатації установок очистки газу, затверджених наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 6 лютого 2009 року № 52 здійснювати перевірку на відповідність фактичних параметрів роботи ГОУ проєктним показникам (далі — ефективність роботи ГОУ) двічі на рік для забруднюючих речовин I–II класів небезпеки, що підлягають очищенню, один раз на рік — для забруднюючих речовин III–IV класів небезпеки, що підлягають очищенню.

Якщо клас небезпеки забруднюючих речовин не визначено, перевірка відповідності фактичних параметрів роботи ГОУ проєктним показникам здійснюється з періодичністю, встановленою для забруднюючих речовин I–II класів небезпеки.

Періодичність здійснення контролю транспортних засобів на вміст забруднюючих речовин у відпрацьованих газах наведено в ДСТУ 4277:2004 та ДСТУ 4276:2004.

7

Головою Державної служби статистики 19.06.2020 року затверджені роз’яснення щодо форми державного статистичного спостереження № 2-ТП (повітря) (річна) «Звіт про викиди забруднюючих речовин і парникових газів в атмосферне повітря від стаціонарних джерел викидів». Розділ ІІ звіту охоплює викиди від 60 категорій стаціонарних джерел викиду, найменування яких наведено в графі Б звіту, що застосовуються з метою надання звітності відповідно до Методичних вказівок Європейської економічної комісії ООН.

Але, на жаль, кодування не збігається з кодуванням, зазначеним в документах, у яких обґрунтовуються обсяги викидів для отримання дозволу. На нашій ТЕС — понад 20 технологічних процесів. Як уникнути помилок при розбивці категорій джерел викидів? Чи є порівняльна таблиця старого та нового кодування?

Відповідь:

 Відповідно до роз’яснення щодо форми державного статистичного спостереження №2-ТП (повітря) (річна) «Звіт про викиди забруднюючих речовин і парникових газів в атмосферне повітря від стаціонарних джерел викидів», затвердженого 19 червня 2020 року, розділ II звіту характеризує розподіл викидів окремих забруднюючих речовин, відносно яких затверджені міжнародні зобов’язання про подання звітності в рамках Конвенції про транскордонне забруднення повітря на великі відстані, за категоріями джерел викидів.

Графи 1–19 звіту містять дані про викиди забруднюючих речовин:
  • діоксиду сірки (код забруднюючої речовини 05001),
  • діоксиду азоту (код забруднюючої речовини 04001),
  • оксиду вуглецю (код забруднюючої речовини 06000),
  • неметанових летких органічних сполук (код забруднюючої речовини 11000),
  • поліароматичних вуглеводнів (код забруднюючої речовини 13100),
  • гексахлорбензолу (код забруднюючої речовини 13002),
  • діоксинів і фуранів (код забруднюючої речовини 13009 (поліхлоровані дибензо-n-діоксини) та код забруднюючої речовини 13010 (поліхлоровані дибензофурани)),
  • твердих частинок Тч10 (код забруднюючої речовини 03001 (речовини у вигляді суспендованих твердих частинок більше 2,5 мкм та менше 10 мкм) та Тч2,5 (код забруднюючої речовини 03002 (речовини у вигляді суспендованих твердих частинок 2,5 мкм та менше),
  • аміаку (код забруднюючої речовини 04003),
  • ртуті (код забруднюючої речовини 01007),
  • кадмію (код забруднюючої речовини 01004),
  • свинцю (код забруднюючої речовини 01009),
  • арсену код забруднюючої речовини (01001),
  • хрому (код забруднюючої речовини 01010),
  • міді (код забруднюючої речовини 01005),
  • нікелю (код забруднюючої речовини 01006),
  • селену (код забруднюючої речовини 01008),
  • цинку (код забруднюючої речовини 01011).

Рядки розділу ІІ звіту містять інформацію про стаціонарні джерела викидів забруднюючих речовин юридичних осіб і відокремлених підрозділів юридичних осіб, від яких протягом звітного року надходили в атмосферне повітря забруднюючі речовини. Розділ II звіту охоплює викиди від 60 категорій стаціонарних джерел викидів, найменування яких наведено в графі Б звіту, що застосовуються з метою надання звітності відповідно до Методичних вказівок Європейської економічної комісії Організації Об’єднаних Націй про надання звітних даних щодо викидів у рамках Конвенції про транскордонне забруднення повітря на великі відстані.

Рядок 001 містить дані про викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від процесів спалювання в діяльності енергетичних галузей промисловості, що включає в себе спалення та переробку палива для виробництва енергії, наприклад, електричної чи теплової, коли установки, що використовуються для її виробництва, розглядаються як точкові: при виробництві електроенергії та тепла загального користування, очищенні нафти та нафтопродуктів, виробництві твердого палива.

Викиди при виробництві електроенергії та тепла загального користування головним чином характеризуються типом використовуваного палива та здійснюються в результаті керованого процесу спалювання (викиди котлів, печей, газових турбін або стаціонарних двигунів), яке у загальному випадку здійснюється від великих установок для спалювання (теплова потужність > 50 MВт).

Дані щодо викидів від підприємств, які виробляють енергію для власних потреб (державні або приватні підприємства), що виробляють електроенергію/тепло цілком або частково для підтримки основного виду діяльності (автономні підприємства), належать до тих категорій джерел викидів, у яких вони утворились.

Тобто технологічні процеси вашого підприємства належать до категорії, передбаченої рядком 001 Розділу ІІ Звіту.

Правильність даних, уведених у розділі ІІ форми № 2-ТП (повітря) (річна) «Звіт про викиди забруднюючих речовин і парникових газів в атмосферне повітря від стаціонарних джерел викидів», можна перевірити шляхом проведення таких арифметичних контролів, вказаних у п. 66 роз’яснення.

8

Чи потрібно відділу державної установи здавати звіт № 2-ТП річний, якщо котельня працює на дровах?

Відповідь:

 Згідно з п. 2 розд. ІІІ Методологічних положень з організації державного статистичного спостереження з охорони атмосферного повітря, затверджених наказом Державної служби статистики України від 23 березня 2019 року № 44, обстеженням охоплюються об’єкти, які перебувають на державному обліку за обсягами потенційних викидів забруднюючих речовин та парникових газів в атмосферу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення державного обліку в галузі охорони атмосферного повітря» від 13 грудня 2001 року № 1655, а також підприємства, установи, організації всіх видів економічної діяльності, які у процесі своєї діяльності використовують енергетичні матеріали та продукти перероблення нафти в обсягах, зазначених у підп. 1.3
п. 1 розд. IV Методологічних положень.

Тобто форму № 2-ТП (повітря) (річна) слід подавати до органів статистики, якщо об’єкт відповідає хоча б одному з таких критеріїв:

  • мають ознаку перебування на державному обліку за обсягами потенційних викидів забруднюючих речовин і парникових газів в атмосферне повітря;
  • за даними ДСС «Використання та запаси палива» (форма № 4-МТП (річна)), обсяг використання палива у році Т-1 становив:
  • природного газу — не менше 75 тис. куб. м;
  • вугілля кам’яного — не менше 10 т.
9

Які документи потрібно підготувати підприємству, що хоче встановити біогазову установку? Об’єкт має розміщуватися неподалік від села. Чи існують вимоги щодо того, наскільки віддалена має бути така установка від населеного пункту?

Відповідь:

 Відповідно до п. 5.4 наказу МОЗ України «Про затвердження Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів» від 19 червня 1996 року № 173 (далі — Правила) промислові, сільськогосподарські та інші об’єкти, що є джерелами забруднення навколишнього середовища хімічними, фізичними та біологічними факторами, у разі неможливості створення безвідходних технологій мають відокремлюватись від житлової забудови санітарно-захисними зонами. Основою для встановлення санітарно-захисних зон є санітарна класифікація підприємств, виробництв та об’єктів, наведена у додатку № 4 до Правил.

Для більш конкретизованої відповіді слід враховувати інформацію стосовно потужності біогазової установки, а також технології отримання біогазу.

10

Чи потрібна власна лабораторія для внесення організації до Переліку установ, організацій та закладів, яким надається право на розробку документів, що обґрунтовують обсяги викидів для підприємств, установ, організацій та громадян — суб’єктів підприємницької діяльності, чи достатньо договору на проведення вимірювань з іншою акредитованою лабораторією? Чи всі працівники мають пройти курси з підвищення кваліфікації у відповідній сфері діяльності?

Відповідь:

 Порядок внесення установ, організацій та закладів, які здійснюють розробку документів, що обґрунтовують обсяги викидів для підприємств, установ, організацій та громадян — суб’єктів підприємницької діяльності, до переліку Мінприроди України, регламентовано наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 1 жовтня 2012 року № 475.

Вказаним порядком передбачено перелік документів, які необхідно надати організації для занесення її до Переліку. Відомості щодо матеріально-технічної бази установ, організацій та закладів, наявність власної лабораторії чи залучення сторонньої, у даному переліку відсутні.

За таких умов, наявності договору про надання послуг іншою акредитованою лабораторією достатньо.

Відповідно до Порядку, до заяви надаються дані про професійний і кваліфікаційний рівні керівника та працівників організації, необхідні для розробки документів, що обґрунтовують обсяги викидів, за формою, що наведена в додатку 2 до цього Порядку (освітній рівень — повна вища освіта; освітньо-кваліфікаційний рівень — спеціаліст, магістр із зазначенням відповідних документів у відповідній галузі). Кількість працівників, які працюють в організації у відповідній галузі, не може бути менше ніж 5 осіб (без урахування керівників).

Вказаний додаток передбачає інформацію про курси підвищення кваліфікації працівників.

Зверніть увагу!

Відповідно до повідомлення Державної регуляторної служби України від 21.10.2020 р. дію наказу Міністерства екології та природних ресурсів України від 1 жовтня 2012 року № 475 зупинено з 19 жовтня 2020 року.

ТОП-10 гарячих запитань
щодо поводження з відходами

1

На підприємстві утворюються відходи лабораторних реактивів та ламп; раз на рік ми здаємо їх утилізатору. Тепер податкова вимагає заплатити за зберігання відходів. Чи зобов’язані ми це робити і яким нормативним документом це визначено?

Відповідь:

 Якщо відходи зберігаються на підприємстві менше, аніж 2 роки, сплачувати екологічний податок за розміщення відходів не потрібно.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регламентовані Податковим кодексом України (далі — ПКУ). Статтею 240.1, 240.1.3 ПКУ передбачено, що платниками екологічного податку є суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються розміщення відходів (крім розміщення окремих видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання).

Згідно з п. 14.1.223 ПКУ розміщення відходів — це постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів.

При цьому, відповідно до Інструкції про зміст і складання паспорта місць видалення відходів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 14 січня 1999 року № 12, до місць видалення відходів прирівнюються місця довгострокового (понад 2 роки) зберігання відходів.

Тобто, якщо протягом року з моменту утворення відходи передані спеціалізованому підприємству, відсутній факт їх довгострокового зберігання та розміщення, підстави для сплати екологічного податку за розміщення відходів — відсутні.

2

Які нормативні документи, що регламентують утилізацію відпрацьованих автомобільних шин, повинні бути у підприємства-утилізатора?

Відповідь:

 На сьогодні поводження з цими відходами чинним законодавством України регламентоване не в повному обсязі.

Відпрацьовані шини за кодами товарних категорій 4011, 4012, 4013 (включаючи всі підкатегорії) згідно з УКТЗЕД, є відходами.

Термінологія:

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відходи» від 5 березня 1998 року № 187/98-ВР (даліЗакон № 187), відходи — це будь-які речовини, матеріали та предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості та не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Поводження зі зношеними шинами регламентують норми Закону № 187; підп. д), є) ст. 17 цього Закону передбачають такі обов’язки суб’єкта господарської діяльності у сфері поводження з відходами:

д) забезпечувати повне збирання, належне зберігання та недопущення знищення й псування відходів, для утилізації яких в Україні існує технологія, що відповідає вимогам екологічної безпеки;

є) здійснювати організаційні, науково-технічні та технологічні заходи щодо максимальної утилізації відходів, реалізації чи передавання їх іншим споживачам або підприємствам, установам та організаціям, що займаються збиранням, обробленням та утилізацією відходів, а також забезпечувати за власний кошт екологічно обґрунтоване видалення тих відходів, що не підлягають утилізації.

Зношеним шинам, які включені до розділу Б Жовтого переліку відходів, затвердженого постановою КМУ від 13 липня 2000 року № 1120, присвоєно 4-й клас небезпеки, тобто вони вважаються мало небезпечними відходами, поводження з якими не передбачає наявність у суб’єкта господарювання Ліцензії на провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами.

Також нормативно-правовим документом щодо утилізації зношених шин є Постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання збирання, заготівлі та утилізації зношених шин» від 27 липня 2011 року № 1136 (даліПостанова № 1136).

Пункт 2 Постанови № 1136 встановлює, що підприємства, які виробляють та/або імпортують шини для транспортних засобів за кодами товарних категорій 4011, 4012, 4013 (2371б-14) (включаючи всі підкатегорії), згідно з УКТЗЕД, унаслідок використання яких утворюються зношені шини та які обліковуються на підприємстві як відходи, зобов’язані самостійно, відповідно до законодавства, забезпечити подальше збирання, заготівлю та утилізацію зношених шин або укласти відповідні договори зі спеціалізованими підприємствами про виконання робіт з організації збирання, заготівлі та утилізації зношених шин.

Слід зазначити, що Постанова № 1136 вже передбачає розширену відповідальність виробника, яку сьогодні декларують як необхідний принцип поводження з відходами.

Постанова № 1136 вже передбачає розширену відповідальність виробника

На жаль, на сьогодні вимоги, які закладені у зміст Постанови, не виконані. Так, відповідно до п. 3 цього документа Міністерством екології та природних ресурсів у місячний строк разом з Міністерством економічного розвитку і торгівлі та Державною митною службою з 2011 року не розроблений та не затверджений порядок збирання, заготівлі та утилізації зношених шин і здійснення відповідного контролю, який регулював би цей напрямок відходів, також не виконуються в повному обсязі п.п. 4, 5, 6.

Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України планує винести на розгляд проєкт постанови «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 27 липня 2011 року № 1136», в якому буде запропоновано вдосконалити систему збирання, заготівлі та утилізації зношених шин, та забезпечити відповідний контроль за виконанням вимог чинного законодавства підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності, фізичними особами, зокрема суб’єктами господарювання, які:

  • виробляють або імпортують шини;
  • використовують шини у своїй діяльності, у результаті якої вони зношуються;
  • здійснюють діяльність, пов’язану зі збиранням, заготівлею та утилізацією зношених шин та використанням цих відходів як вторинних матеріальних й енергетичних ресурсів.

Проєкт Постанови «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 27 липня 2011 року № 1136», в основному передбачає:

  • створення Переліку суб’єктів господарювання, які здійснюють операції зі зношеними шинами у вигляді реєстру відкритих даних;
  • щомісячну звітність виробників/імпортерів шин та суб’єктів господарювання які здійснюють операції зі зношеними шинами;
  • забезпечення контролю за дотриманням порядку збирання, заготівлі та утилізації зношених шин.

Як висновок, слід визначити, що у зв’язку з неефективною та некомплексною системою збирання, заготівлі, оброблення (переробки), утилізації відпрацьованих автомобільних відходів і використання їх як вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів, неналагодженої роботи системи авторециклінгу, відсутністю з боку держави матеріального заохочення для осіб, які здають зношені шини у приймальні пункти мережі заготівлі вторинної сировини, загальний стан поводження з автотранспортними відходами, що утворюються у фізичних осіб (населення), знаходиться у критичному стані. Поводження з цими відходами чинним законодавством України регламентоване не в повному обсязі. Значна частина відходів, що утворюються під час експлуатації, ремонту і технічного обслуговування транспортних засобів, що належать фізичним особам, залишаються без обліку і контролю щодо їх безпечного зберігання та подальшого руху на підприємствах автомобільного сервісу, у гаражах автовласників, на автостоянках тощо.

Надалі малонебезпечні та небезпечні автотранспортні відходи безконтрольно розміщуються у несанкціонованих місцях, утворюючи звалища відходів, або остаточно розміщуються на полігонах ТПВ, що збільшує загальну кількість розміщених відходів та їх небезпеку.

Міністерству захисту довкілля та природних ресурсів України, як центральному органу виконавчої влади, необхідно провести відповідні заходи щодо налагодження дієвого контролю з боку усіх гілок влади за виконанням прийнятих програм, розпоряджень, рішень, що стосуються поводження з відходами, тощо.

Удосконалення організаційно-економічного механізму виконання вимог законодавства постачальниками шин дозволить підвищити ефективність функціонування системи збирання, заготівлі та переробки відпрацьованих шин, а також збільшити обсяг відходів як вторинної сировини.

3

Чи може відділ екології держадміністрації району міста Києва узгоджувати паспорти відходів, розроблені підприємством?

Відповідь:

 Розроблення паспортів відходів передусім необхідне для тих відходів, для яких не визначена відповідна технологія утилізації, і вони накопичуються у місцях видалення відходів. Відповідно до ДСТУ 2195-99 погодження технічного паспорта відходів здійснює місцевий (територіальний) природоохоронний підрозділ. За ДСТУ 4461.3.01:2006 процедура погодження паспорта відходів відсутня.

Відповідно до п. «ї» ст. 20 Закону № 187 до повноважень місцевих державних адміністрацій у сфері поводження з відходами належить організація ведення обліку утворення, оброблення, знешкодження, утилізації та видалення відходів, їх паспортизації.

Закон України «Про відходи» від 5 березня 1998 року
№ 187/98-ВР — Закон № 187

Таким чином, профільні підрозділи місцевих державних адміністрацій мають необхідні повноваження та мусять забезпечувати організацію паспортизації відходів, у тому числі — організацію погодження паспортів відходів (технічних паспортів відходів).

Відповідне роз’яснення для місцевих державних адміністрацій Мінприроди надало 8 травня 2017 року.

4

Чи існує перелік відходів, для яких знайдено оптимальні шляхи утилізації або видалення?

Відповідь:

 Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення державного обліку та паспортизації відходів» від 1 серпня 1999 року № 2034, шляхи поводження вже визначені для відходів, які приймаються спеціалізованими підприємствами на утилізацію чи знешкодження, або твердих побутових відходів.

Таким чином, перелік відходів, для яких знайдено оптимальні шляхи утилізації або видалення, відповідає переліку відходів, визначеному в Переліку видів небезпечних відходів, на поводження з якими видана ліцензія Ліцензійного реєстру поводження з небезпечними відходами.

Зверніть увагу!

Ліцензійний реєстр періодично (щомісяця) оновлюється при перевірках дотримання ліцензіатами ліцензійних умов. Тож для отримання достовірної інформації рекомендуємо щоразу проводити звірку з актуальною версією Ліцензійного реєстру.

5

Які цивілізовані шляхи поводження зі списаною оргтехнікою? Як її краще обліковувати, як обладнання, чи щось інше? Йдеться про принтери, БФП, монітори тощо.

Відповідь:

 Комп’ютерна техніка і її комплектуючі (комп’ютери, монітори, периферійне і мережеве обладнання комп’ютера) відноситься до основних засобів виробництва (група «машини та обладнання», підгрупа 6. При ліквідації основного засобу підприємство має оприбутковувати деталі, агрегати, вузли тa інші матеріали, отримані пpи розбиранні (демонтажу) основних засобів, щo ліквідуються, з одночасним визнанням іншогo доходу і зарахуванням нa рахунки обліку матеріальних запасів, включaючи матеріальні цінності й деталі iз вмістом матеріалів, якi приймаються спеціалізованими заготівельними підприємствами.

Списання основних засобів виробництва відбувається у порядку та з використанням бланків, затверджених наказом Мінфіну «Про затвердження типових форм з обліку та списання основних засобів суб’єктами державного сектору та порядку їх складання» від 13 вересня 2016 року № 818. Щодо цивілізованих методів поводження з відходами — пропонуємо розглянути можливість запобігання утворенню відходів, як це визначено п. а) ст. 17 Закону № 187 — суб’єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов’язані запобігати утворенню та зменшувати обсяги утворення відходів.

За відсутності можливості запобігти утворенню відходів — рекомендуємо використовувати європейську ієрархію управління відходами. Відповідно до Базельської конвенції про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх видаленням (1989 р.), постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 2000 року № 1120 затверджено Зелений перелік відходів та Жовтий перелік відходів. Зазначеною постановою визначено, що відходи і брухт електричних та електронних вузлів, що містять компоненти, такі, як скло від електронно-променевих трубок, відносяться до Жовтого переліку відходів, оскільки мають небезпечні властивості. Ці відходи передаються на утилізацію спеціалізованим підприємствам, що мають ліцензію на провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами.

Пунктом є) ст. 17 Закону № 187 визначено, що суб’єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов’язані здійснювати організаційні, науково-технічні та технологічні заходи для максимальної утилізації відходів, реалізації чи передачі їх іншим споживачам або підприємствам, установам та організаціям, що займаються збиранням, обробленням та утилізацією відходів, а також забезпечувати за власний рахунок екологічно обґрунтоване видалення тих відходів, що не підлягають утилізації.

Відходи і брухт електричних та електронних вузлів, що не містять компоненти, такі, як скло від електронно-променевих трубок, відносяться до Зеленого переліку відходів. Списані товарно-матеріальні цінності можна знищити у присутності комісії, однак додати до звичайних побутових відходів не можна. Така дія може бути кваліфікована контролюючими органами як змішування відходів. Статтею 82-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за змішування чи захоронення відходів, для утилізації яких в Україні існує відповідна технологія, без спеціального дозволу.

До контейнера з накопичення побутових відходів видаляються лише побутові відходи та відходи споживання. У подальшому з ними проводиться операція поводження з відходами — видалення. Відходи обладнання електронного (код ДК 005-96 Обладнання електронне загального призначення зіпсоване, відпрацьоване чи неремонтопридатне 7740.3.1.04) належать до відходів виробництва, оскільки утворені від основних виробничих фондів. Такі відходи підлягають операції з відходами «утилізація». Для них операція «видалення» застосована не може бути.

Таким чином, видалення на полігон можливе лише для тих відходів, які не підлягають утилізації — використання відходів як вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів.

6

Підприємство для виробничих процесів отримує від постачальників речовини різного класу небезпеки у різного роду тарі (паперові або пластикові мішки, металеві відра, металеві бочки, пластикові відра та каністри, пластикові контейнери, дерев’яні і плаcтикові палети та ін.). На якому етапі та яким чином встановлюється взаємозв’язок між класом небезпеки конкретного виду тари та речовиною, яка міститься в ній? Особливим питанням на підприємстві є поводження з використаною (відпрацьованою) забрудненою залишками небезпечних речовин тарою (упаковкою).

Відповідь:

 Відповідно до ст. 1 Закону № 187, небезпечні відходи — відходи, що мають такі фізичні, хімічні, біологічні чи інші небезпечні властивості, які створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища і здоров’я людини та які потребують спеціальних методів і засобів поводження з ними;

Поводження з відпрацьованою тарою (упаковкою), суб’єктом господарювання проводиться на підставі укладених договорів. За характером та змістом договірних відносин з покупцем (продавцем) визначаються напрямки послідуючого поводження та право власності на використану тару (упаковку), яка може бути визначена як :

  • зворотна тара — тара багаторазового використання, яка належить до вторинних матеріальних ресурсів і підлягає повторному використанню. Зворотна тара може бути заставною — тара, для забезпечення своєчасного повернення за яку постачальником стягується з покупця застава, яка йому повертається після отримання від нього тари;
  • незворотна тара — тара, яка залишається у покупця та стає його власністю.

Статтею 8 Закону № 187 визначається, що відходи є об’єктом права власності.

Відповідно до п. «в» ст. 17 Закону № 187 суб’єкти господарської діяльності (які є власниками відходів) у сфері поводження з відходами зобов’язані визначати склад і властивості відходів, що утворюються, а також за погодженням зі спеціально уповноваженими органами виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища ступінь їх небезпечності для навколишнього природного середовища та здоров’я людини.

Забруднена небезпечними відходами (залишками), тара (упаковка), визначена як I-III клас небезпеки, може бути утилізована або видалена тільки після її додаткового очищення (нейтралізації) та проведення підтверджуючих це лабораторних досліджень.

Питання щодо критеріїв визначення ступеня забруднення та встановлення класу небезпеки використаної тари та упаковки, як відходу, на сьогодні законодавством України не визначене.

7

Постачальник у документах (рахунки, накладні) не зазначає спосіб/вид фасування/пакування, а лише вказує загальний обсяг поставленої продукції. Який порядок обліку такої тари на підприємстві у випадку а) передачі на утилізацію б) повернення постачальнику? Який перелік документів необхідно мати підприємству при утворенні даного виду відходів?

Відповідь:

 Операції з очищення (нейтралізації), поводження з відходами (залишками) небезпечних речовин, утилізація, оброблення, знешкодження тощо, повинні бути проведені за наявністю технологічних можливостей, а також чинних:

  • ліцензії на провадження господарської діяльності з особливо небезпечними речовинами та небезпечними відходами;
  • ліцензії на перевезення небезпечних вантажів та небезпечних відходів;
  • декларації безпеки небезпечного об’єкта;
  • звіту з оцінки впливу на довкілля, та іншу дозвільну документацію та інше,

або шляхом їх передачі, на підставі укладених договорів, іншому підприємству що має вказані вище можливості та відповідну дозвільну документацію.

Статтею 8 Закону № 187 визначається, що відходи є об’єктом права власності. Право власності на відходи може переходити від однієї особи до іншої в порядку, передбаченому вищевказаним Законом.

Відповідно до ст. 9 цього Закону суб’єктами права власності на відходи є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи та організації усіх форм власності, територіальні громади, Автономна Республіка Крим і держава.

Таким чином відпрацьована тара і упаковка можуть бути предметом договору купівлі-продажу. Сторони можуть встановити у договорі вимоги, які ставляться до використаної тари та упаковки шляхом перерахування таких вимог або шляхом вказівки державного стандарту, стандарту підприємства та інших нормативних документів із стандартизації, що встановлюють вимоги, яким повинна відповідати тара та упаковка, відповідного товару.

Відпрацьована тара і упаковка можуть бути предметом договору купівлі-продажу

Обов’язок продавця передати товар у тарі (упаковці) передбачено Цивільним Кодексом України (далі — Кодекс), тобто продавець, який здійснює підприємницьку діяльність зобов’язаний передати покупцеві товар у тарі та (або) в упаковці, які відповідають вимогам, встановленим актами цивільного законодавства (частина третя ст. 685 Кодексу). Взаємовідносини продавців \і покупців (юридичних осіб, а також фізичних осіб) продукції (товарів), пов’язані з використанням, обігом та поверненням засобів упаковки багаторазового використання, що регламентується Правилами № 15. Пунктом 3 Правил передбачено, що після розпакування тару належить обов’язково повернути продавцеві, якщо інше не передбачено цими Правилами або договором.

Зверніть увагу!

У коментарях Всесвітньої митної організації до Конвенції щодо спрощення та гармонізації митних процедур в рекомендаціях до спеціального вкладення G вказано, що положення додатку В.3 Конвенції щодо тимчасового ввезення, застосовується до упаковки, придатної до вторинного застосування.

Таким чином тара (упаковка), яка не придатна до вторинного застосування не користується правом на розміщення у режимі тимчасового ввозу з умовним повним звільненням від оподаткування митними платежами та не є зворотною тарою.

Загальні питання поводження з відходами тари та упаковки встановлені вимогами :

  • Цивільного Кодексу України;
  • Закону України «Про відходи» від 5 березня 1998 року № 187/98-ВР;
  • Порядку збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації використаної тари (упаковки), затвердженого наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 2 жовтня 2001 року № 224;
  • Правил застосування, обігу і повернення засобів упаковки багаторазового використання на Україні, затверджених наказом Міндержресурсів України від 16 червня 1992 року № 15;
  • Технічного регламенту з підтвердження відповідності пакування (пакувальних матеріалів) та відходів пакування, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 24 грудня 2004 року № 289.

Перелік відходів наведений у Класифікаторі відходів ДК 005-96, затвердженому наказом Держкомітету України стандартизації, метрології та сертифікації України від 29 лютого 1996 року № 89 та іншими нормативними актами.

8

Як практично реалізувати на підприємстві вимоги ст. 29 Закону України «Про відходи» щодо здійснення моніторингу місць утворення, зберігання і видалення відходів? Яка документація при цьому оформлюється?

Відповідь:

 Статтею 29 Закону № 187 передбачено, що з метою визначення та прогнозування впливу відходів на навколишнє природне середовище, своєчасного виявлення негативних наслідків, їх відвернення та подолання виробники відходів, їх власники, а також центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а на території Автономної Республіки Крим — орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища здійснюють моніторинг місць утворення, зберігання і видалення відходів.

Моніторинг місць утворення, зберігання і видалення відходів є складовою єдиної системи державного моніторингу навколишнього природного середовища.

Водночас на законодавчому рівні вимоги до методології, процедури, порядку моніторингу місць тимчасового зберігання відходів не визначені ні для суб’єктів державного моніторингу, ні для виробників, власників відходів.

ДСТУ 4462.3.01:2006 не визначає періодичність контролю, кількість і місцезнаходження точок та показники, які контролюються

На рівні стандарту ДСТУ 4462.3.01:2006 передбачені вимоги до моніторингу місць тимчасового зберігання відходів 3–4 класів на території промислових майданчиків у відкритому вигляді. Зокрема:

  • концентрація шкідливих речовин у повітрі на висоті до 2-х метрів від поверхні землі не повинна перевищувати 30 % гранично допустимої концентрації, передбаченої гігієнічними регламентами (Гранично допустимі концентрації хімічних і біологічних речовин в атмосферному повітрі населених місць; Орієнтовно безпечні рівні впливу хімічних і біологічних речовин в атмосферному повітрі населених місць);
  • концентрація шкідливих речовин у ґрунті не повинна перевищувати показники, передбачені Гігієнічним регламентом допустимого вмісту хімічних речовин у ґрунті;
  • концентрація шкідливих речовин у ґрунтових та поверхневих водах не повинна перевищувати показники, передбачені ДСанПіН 2.2.4.-171-10 «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною» для питної води з колодязів та каптажів та показники Переліку забруднюючих речовин для визначення хімічного стану масивів поверхневих і підземних вод та екологічного потенціалу штучного або істотно зміненого масиву поверхневих вод, затвердженого наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 6 лютого 2017 року № 45, Методики віднесення масиву поверхневих вод до одного з класів екологічного та хімічного станів масиву поверхневих вод, а також віднесення штучного або істотно зміненого масиву поверхневих вод до одного з класів екологічного потенціалу штучного або істотно зміненого масиву поверхневих вод, затвердженої наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 14 січня 2019 року № 5 для поверхневих вод.

При цьому, періодичність контролю, кількість і місцезнаходження точок, показники, які контролюються, ДСТУ 4462.3.01:2006 не визначає.

За таких умов, власники відходів можуть діяти на власний розсуд.

Можливо:

  • звернення до уповноваженого органу (центрального, територіального департаменту екології, інспекції) щодо порядку, підстав, періодичності моніторингу та показників, які контролюються;
  • розроблення програми моніторингу та її погодження з територіальним департаментом;
  • використання за аналогією вимог до моніторингу, передбачених Правилами експлуатації полігонів побутових відходів.
9

При розробці Реєстрових карт чи потрібно враховувати екскременти тварин? Якщо ні, то на який нормативний документ посилатися?

Відповідь:

 Екскременти не належать до відходів та не потребують розроблення Реєстрової карти об’єктів утворення, оброблення та утилізації відходів.

Наказом Мінприроди «Про затвердження форми реєстрової карти об’єктів утворення, оброблення та утилізації відходів та Інструкції щодо її складання» від 17 лютого 1999 року № 41 визначено, що Реєстрова карта об’єктів утворення, оброблення та утилізації відходів, розробляється для відходів. Відповідно до част. 2 ст. 4 Закону № 187, дія цього Закону не поширюється на відносини у сфері поводження з побічними продуктами тваринного походження, не призначені для споживання людиною. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про побічні продукти тваринного походження, не призначені для споживання людиною» від 7 квітня 2015 року № 287-VIII будь-які екскременти та/або сеча сільськогосподарських тварин — гній.

10

Чи може полігон ТПВ приймати зіпсовані продукти харчування?

Відповідь:

 Ні. Відповідно до Закону № 187 послуги із захоронення побутових відходів — послуги з остаточного розміщення побутових відходів після їх перероблення (оброблення) у спеціально відведених місцях чи на об’єктах таким чином, щоб довгостроковий шкідливий вплив відходів на навколишнє природне середовище та здоров’я людини не перевищував установлених нормативів.

Рішеннями органів місцевого самоврядування комунальним підприємствам передають ділянки для експлуатації та обслуговування звалища побутових відходів а також надають функції, пов’язані з розміщенням відходів, з урахування класу небезпеки, що визначається спеціалізованими підприємствами для кожного виду відходів окремо.

Розміщення відходів на діючому полігоні ТПВ ведеться у межах обсягів встановлених паспортом місця видалення відходів, що затверджений департаментом екології та природніх ресурсів облдержадміністрації.

Відносини, що виникають у процесі вилучення з обігу, переробки, утилізації, знищення або подальшого використання неякісної та небезпечної продукції (зіпсовані продукти харчування) регулюються відповідно до Закону України «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції» від 14 січня 2000 року № 1393-XIV (даліЗакон № 1393).

Статтею 6 вищезазначеного Закону визначено зобов’язання власника продукції — вилучити з обігу неякісну та небезпечну продукцію, привести її, при можливості, у відповідність з вимогами відповідних нормативно-правових актів або забезпечити переробку, утилізацію чи знищення такої продукції у порядку, передбаченому цим Законом.

Загальні вимоги до здійснення переробки, утилізації, знищення або подальшого використання вилученої з обігу неякісної та небезпечної продукції затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2001 року № 50.

Закон України «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції»
від 14 січня 2000 року № 1393-XIV — Закон № 1393

Пунктом 12 Правил роздрібної торгівлі продовольчими товарами, затверджених Наказом Мінекономіки України від 11 липня 2003 року № 185, визначено, що неякісні та небезпечні харчові продукти і продовольча сировина підлягають вилученню з обігу в порядку, встановленому Законом № 1393.

Таким чином, полігон ТПВ, що надає послуги із захоронення твердих побутових відходів, остаточного розміщення побутових відходів після їх перероблення (оброблення) не може приймати зіпсовані продукти харчування, які є неякісною та небезпечною продукцією, (зіпсовані товарно-матеріальні цінності), які мають бути списані з балансу підприємства та передані на утилізацію/знищення спеціалізованому підприємству, яке має відповідну ліцензію Міндовкілля.